|
там, на крыше, когда закуришь -
посмотри в небо...
я все время туда заглядываю,
тучи складываясь,
рисуют мне плюшевого медвежонка
и я невольно улыбаюсь им.
все "пере..." - они успокоятся,
они предложат чашку кофе,
а ты будешь показывать им
свои пейзажи... Ангел всегда рядом
|
|
На поминках зрад поставлю свічку,
Помолюся за причетних, за живих.
Зодягну вінок в прощальну стрічку,
Сплетений з прив’ялої трави.
Сплетений з образ і пересудів,
Із квіток – недоспаних ночей.
У бурхливій річці словоблуддя
Хай пливе, куди вона тече.
Ні не плачу, сльози то є розкіш -
воля болю, схованім в мені.
Та, коли великодушно простиш...
Я давно уже не плачу, ні.
Я не здамся і не розчинюся
у гіркій , солоній рідині.
Буде важко – Богу помолюся.
Я давно уже не плачу, ні.
Я не плачу. Скиглити огидно.
Виють пси , та все ж я на коні.
Розтопчу все низьке й непотрібне...
Я давно уже не плачу, ні.
|
Через роки і далі вертаюсь до рідної хати.
Через смуток і радість
вертаюсь у сні й наяву.
Я вертаюсь туди, де старенька живе моя
мати.
Босоніж знов ступлю на м’яку росянисту траву. Я
вертаюсь туди , де так буйно квітує калина,
Я вертаюсь туди, де
зозуля у лісі кує.
Я вертаюсь туди, де є рідна моя батьківщина.
Я вертаюсь туди, де залишила серце своє. Я приїду до вас, бо весь
мій родовід – моя сила.
Я прилину з розлуки, бо там є коріння моє.
Де дитинства зоря і батьківської мудрості сила.
Де джерельце
цілюще наснаги одвічної б’є. В цьому – правда життя. Ти послухай
мене,рідний сину,
Рідна батьківська хата - то є наш в житті
оберіг.
Де б не був, де б не жив, ти завжди пам’ятай Україну
І
з далека вертайся на рідний до болю поріг. Ти вертайся сюди,
коли буйно цвістиме калина.
Ти на крилах лети, коли тугу відчуєш
здаля.
Бо у тебе в житті лиш єдина-одна Батьківщина -
Україна –
велика, батьківська, священна земля.
| |